ці і в законотворчості;

· здійснити ревізію і оновлення існуючих нормативних актів ЄС;

· прийняти новий акт права ЄС кодификационного рівня, який включав би в себе однакові норми з загальних питань договірного права та за окремими договорами.

Перший крок на шляху розробки єдиного зводу норм про договори на рівні «soft law» був зроблений створеної в ЄС спеціальною Комісією по керівництвом проф. О. Ландо (Данія) і проф. К. фон Бара (Німеччина), яка представила текст двох частин Європейських принципів договірного права [32]. Дані принципи підлягають застосуванню, якщо сторони дійшли згоди про це прямо або побічно (у тому числі шляхом посилання на «загальні принципи права», «lex mercatoria» і т.п.).

З урахуванням пропозицій, що надійшли і висловлених думок, Європейська комісія в лютому 2003 р. представила План дій, підтриманий у вересні 2003 р. Європейським парламентом і Радою. Найбільш проробленої і цікавою із запропонованих ініціатив представляється розробка загальних умов угод (англ. Standard Terms and Conditions), єдиних для 28 країн Європейського економічного простору і призначених для застосування в окремих сферах бізнесу. Такого роду загальні умови активно використовуються європейськими компаніями, часто представляючи собою узагальнення звичайної ділової практики, і підлягають застосуванню у випадку посилання на них у договорі. Новизною ж загальноєвропейських загальних умов повинна стати їх розробка на основі загальноєвропейського, а не якого національного правопорядку, що, в свою чергу, викликає великі питання: чи збережуться проблеми застосування імперативних норм законодавства окремих держав?
Все вищесказане дозволяє зробити висновок про те, що єдине договірне право ЄС як і раніше знаходиться в початковій стадії свого розвитку, однак логіка інтеграційних процесів неминуче призведе до створення наднаціональних нормативних актів, з яких по цеглинці може бути складене будівлю єдиного Цивільного кодексу ЄС. Єдина політика ЄС у сфері захисту прав споживачів зародилася на початку 1970-х рр.. Доцільність наднаціонального регулювання даної сфери пояснюється значними відмінностями у підходах держав - членів до забезпечення прав споживачів, а також необхідністю забезпечити можливість активної участі споживачів у внутрішньому ринку ЄС, виключити дискримінацію за ознакою громадянства.

Європейська комісія сформулювала основні права споживачів, що підлягають захисту на загальноєвропейському рівні. Це право на:

· охорону здоров'я і безпеку;

· захист економічнох інтересів;

· відшкодування збитків;

· інформацію і навчання;

· представництво.

З набранням чинності Єдиного Європейського акта вперше на рівні первинного права був зафіксований принцип єдиної споживчої політики ЄС у рамках завершення створення внутрішнього ринку. Згодом даний принцип, розвинений в Маастрихтському договорі, дозволив досягти значного прогресу у законотворчій сфері. Так, були прийняті важливі директиви про несправедливі умови в договорах із споживачами, про угоди, скоєних на відстані, а також про договори «таймшера» - оренді нерухомості на короткий термін.

Криза, пов'язана з «коров'ячим сказом» в середині 1990-х рр.., призвів до перегляду політики ...