ловіка вдова не вправі вступати в другий шлюб, за винятком того випадку, коли смерть спіткала чоловіка раніше, ніж він встиг мати фізичне спілкування з дружиною; за таких умов обов'язок вступу в шлюб з вдовою падає на брата її покійного чоловіка, а старший народжений у подібному Б. син відзначається сином останнього.

Взагалі становище вдови у індусів вельми незавидне: вона повинна обов'язково нарікати про чоловіка, хоча б вона його й не любила; якщо вона залишається бездітною, то піддається загального презирства, а в деяких місцевостях вірна вдова слід за чоловіком на смертний багаття (так зв. сутта, тобто спалення доброї дружини).

2.2 Особливості взаємовідносин чоловіка, дружини та їхніх дітей

У відносинах між подружжям панує повна як особиста, так і майнова підпорядкованість дружини чоловікові. Все, що б вона не набувала, надходить на користь чоловіка. Однак, чоловікові наказується поводитися з женою найніжнішим чином, і порушення подружньої вірності любою із сторін карається досить суворо. Загалом, становище жінки в Індостані було незрівнянно краще, ніж у інших азіатських народів.

Як вже було сказано раніше, Стародавньої Індії характерна велика патріархальна сім'я. Глава сім'ї - чоловік. Йому належало право карати членів сім'ї своєю владою. «Дружина, син, раб, учень і рідний брат, які вчинили проступок, можуть бути біти мотузкою або бамбуковою палицею» (ст. 299 гл. VIII). Шлюб був майнову угоду, в результаті якої чоловік купував собі дружину, і вона ставала його власністю.

Закони Ману визначають становище жінки в такий спосіб: в дитинстві їй належало бути під владою батька, в молодості - чоловіка, після смерті чоловіка - під владою синів, бо «жінка ніколи непридатне для самостійності». Закони Ману прямо вимагають від дружини почитати свого чоловіка як бога, навіть якщо він позбавлений чесноти. Неодноразово також підкреслюється, що покликання жінки - це народження дітей і турбота про сім'ю (ст. 27 гол. IX та ін.)

Хоча закони Ману як вищу дхарму між чоловіком і дружиною проголошують «взаємну вірність до смерті», чоловік міг мати кілька дружин, розлучитися з дружиною. Дружина ж не могла покинути сім'ю, навіть якщо чоловік її продати і залишив. Вона продовжувала вважатися його дружиною. За зраду дружина піддавалася страшним карам, аж до смертної кари. Згідно з традицією, дружина повинна була належати тій ж Варні, що і чоловік. Чоловікам дозволялося у виняткових випадках одружуватися з жінками з нижчої варни, але жінки з вищої варни вступати в шлюб з чоловіком з нижчої групи заборонялося. Особливо серйозним гріхом вважалася одруження шудра на брахманке. Діти, народжені від шлюбів між особами, які належать до різних варнам, були ущемлені в правах, а шлюб шудри з брахманкой породжував чандалов, які вважалися знедоленими.

В Індії потомство, як і худобу, визнавалося основним видом багатства (ЗМ, IX, 52-55). У силу цього законним батьком дитини вважався чоловік матері незалежно від того, хто був їм фактично. Допускалася, хоча і вважалася гріхом, продаж дітей (ЗМ, XI, 69); при цьому продаж синів не вабила, як правило, звернення їх на рабів. Подаровані і продані в крайніх обставинах сини отримували права прямих родичів у нових сім'ях.

Все майно родини було її загальним надбанням, але управлялося главо...