функціонального зв'язку двох споріднених, взаємодоповнюючих, але незбіжних правових явищ.

Право як система норм обумовлено об'єктивними закономірностями суспільного розвитку, особливостями національної культури, релігії та іншими обставинами. Тому воно існує незалежно від волі і бажання окремих осіб і колективів, належить всьому суспільству, відображаючи баланс інтересів його представників. З'явився на світ людина стикається з вже сформованою системою норм, які він повинен дотримуватися. Навіть законодавець, який приймає або змінює окремі юридичні акти, не в змозі змінити історично сформовану систему права.

Право в об'єктивному сенсі має якості загальності і общеобязательности. Воно закріплює кордону юридичної свободи в типових соціально значущих відносинах і на цій основі забезпечує стійкість і ефективність розвитку суспільства в цілому. Причому межі цієї свободи встановлюються не тільки за допомогою суб'єктивних прав, а й юридичних обов'язків.

Право в суб'єктивному сенсі (суб'єктивне право) являє собою вид і міру юридично можливої ??поведінки конкретного суб'єкта. Воно залежить від його побажань і можливостей. Складаючись в певну систему, суб'єктивні права визначають варіант можливої ??поведінки в конкретній життєвій ситуації.

Між цими двома поданнями про право існує тісний взаємозв'язок. Об'єктивне право як система абстрактних типових норм не може бути реалізоване без суб'єктивного права, яке деталізує і конкретизує його стосовно до конкретного суб'єкта, який опинився в конкретній життєвій ситуації. Суб'єктивне право виникає на основі об'єктивного. Однак було б невірним стверджувати, що всі без винятку суб'єктивні права передбачені об'єктивним правом. У зв'язку з цим досить згадати теорію природного права.

Чинне законодавство не в змозі передбачити всі можливі варіанти поведінки людини, врегулювати всі життєві ситуації. Та в цьому й немає необхідності.

В демократично організованому суспільстві діє принцип, згідно з яким «все, що не заборонено законом, дозволено». Він має певні обмеження, що відображають рівень цивілізованості держави і своєрідність правового становища окремих суб'єктів (наприклад, посадові особи мають право робити лише те, що входить в їх компетенцію). Проте в цілому цей принцип вірно відображає характер взаємовідносин держави і особи. Особистість повинна бути відносно вільною, мати можливість проявити розумну ініціативу і підприємливість, що становлять основу соціального прогресу. У той же час не слід забувати, що суб'єктивне право не є самопроголошеним. Воно дозволено державою (в межах, що не допускають порушення прав інших осіб і суспільства в цілому) і тому має юридичної природою, знаходиться під його захистом.

Таким чином, якщо об'єктивне право - це юридичні норми, виражені в тих чи інших формах, то суб'єктивне право - це ті конкретні юридичні можливості, які виникають на основі і в межах права об'єктивного. Суб'єктивні права закріплюються в нормах об'єктивного права і забезпечуються системою державних гарантій (у тому числі, примусового характеру).

3. Функції права: поняття і види

Функції права являють собою ключові напрями юридичного впливу права на суспільні відносини, в яких розкриваються сутність і соціальне призначення права в суспіл...