ржави або її частини;

застосування будь-якої зброї однією державою проти території іншої держави, навіть якщо воно не супроводжується вторгненням збройних сил;

блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

напад збройних сил держави на збройні сили іншої держави;

застосування збройних сил держави, що знаходяться за угодою з країною перебування на його території, в порушення умов, передбачених угодою. Сюди ж віднесено випадки продовження перебування таких збройних сил на території іноземної держави після припинення дії відповідної угоди про їх перебування. Це ж відноситься до будь-яких дій іноземних збройних сил, що виходять за рамки таких угод;

надання своєї території іншій державі з метою використання її для вчинення актів агресії проти третіх держав;

засилання державою збройних банд, груп, а також іррегулярних сил або найманців на територію іншої держави з метою застосування проти нього збройної сили.

Стаття 51 Статуту ООН закріплює право держави на індивідуальну або колективну самооборону від агресії. Рада Безпеки ООН на підставі Статуту ООН має право визначати акт агресії і виносити рішення про вжиття заходів для підтримки або відновлення міжнародного миру. Здійснення права на індивідуальну або колективну самооборону, визнаного ст. 51 Статуту ООН, можливо лише при дотриманні умов та обмежень, зазначених у Статуті і випливають з загального міжнародного права, у тому числі принципів необхідності та пропорційності.

Принципи необхідності і пропорційності застосовуються в рівній мірі до збройного конфлікту і вимагають, щоб бойові дії, здійснювані державою, не перевищували ступеня та виду сили, яка не заборонена іншим чином правом збройного конфлікту і необхідна для відбиття збройного нападу на нього і відновлення його безпеки.

Виправданість військових дій держави по відношенню до супротивника залежить від інтенсивності і масштабу збройного нападу, відповідальність за яке несе противник, і серйозності створилася загрози.

Відповідно до Конвенції про відкриття військових дій (Гаага, 18 жовтня 1907 р.) військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке матиме або форму мотивованого оголошення війни, або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Проте відповідно до сучасним міжнародним правом оголошення війни не може бути виправданням і прикриттям агресії.

Відповідно до норм міжнародного права стан війни тягне за собою ряд юридичних наслідків:

початок війни означає кінець мирних відносин між державами, тобто між ними перериваються дипломатичні та консульські відносини. Персонал посольств і консульств озивається (Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.)

початок війни впливає на дії міжнародних договорів, існуючих між воюючими державами. Політичні, економічні та інші договори, розраховані на мирні відносини, припиняють свою дію. Починається фактичне виконання угод, що регулюють закони і звичаї ведення війни (наприклад, Женевські конвенції 1949 р.). Такі угоди не можуть бути денонсовані під час війни беруть участь у збройному конфлікті сторонами;

до громадян країни-супротивника мож...