стю відносяться на розгляд богословів-правознавців і суддів.

Суніти вважали, що правову та релігійну силу мали тільки ті хадіси, які переказувалися соратниками Мухаммеда. А шиїти в свою чергу дотримувалися думки, що дійсними можуть бути лише ті хадіси, які сходили до халіфу Алі і його прихильникам.

Третє місце серед джерел шаріату по праву займає Иджма.

Иджма - це згода, одностайне думку або рішення авторитетних осіб з обговорюваного питання. Разом з Кораном і Сунной, Іджма зараховується до групи найвпливовіших джерел мусульманського права.

За своєю суттю Иджма була складена з числа співпадаючих думок з правових і релігійних питань, висловленими соратниками Мухаммеда, або найавторитетнішими мусульманськими теологами-правознавцями, такими як імами, муфтії і муджтахіди.

Формування иджме відбувалося шляхом трактування текстів священної книги Коран або Сунни, а також шляхом заснування нових норм, незв'язаних з Мухаммедом. У таких нормах, як правило, розглядалися самостійні правила поведінки, і потім вони при підтримки муфтіїв і муджтахидов ставали обов'язковими.

Подібного роду метод розвитку норм шаріату отримав назву - «иджтихад». Обгрунтованість иджме як одного з головних джерел мусульманського права випливала з вказівок Мухаммеда: «Якщо ви не знаєте самі, то запитайте того, хто знає».

Иджма давала право чільної релігійній верхівці Арабського халіфату створювати нові норми, правового характеру і тим самим адаптуватися до постійно мінливих умов феодального суспільства. З цього можна зробити висновок, що Иджма відігравала величезну роль у розвитку мусульманського права.

Нарівні з иджме, як джерело, що доповнює мусульманське право, існувала ще й Фетва.

Фетва - це думки і рішення, окремо взятих муфтіїв з правових питань.

Широке використання методу «иджтихада» в VIII-IX ст. дозволило шаріату активно розвиватися концептуальним шляхом, спочатку в роботах вищевказаних засновників найавторитетніших правових шкіл, а потім і в працях їх послідовників.

Нарешті до X століття найвпливовіші теологи-юристи систематизували весь накопичені за довгі роки правовий матеріал. Але вже в XI столітті через загострення розбіжностей між найголовнішими течіями в Ісламі і різними правовими школами (мазхабами), шаріат практично перестав існувати як єдина система. Розбіжності, що знаходилися всередині нього, придбали істотний характер.

Самим спірним з джерел шаріату, який викликав бурю розбіжностей між напрямки, був Кіяс.

Кіяс - це рішення правових справ за аналогією. Відповідно до цього джерела правила, які встановлені в Корані, Сунні або иджме, можуть застосовуватися до справи, прямо не передбаченого в даних джерелах права. А завдяки Киясов можна було з легкість і досить швидко врегулювати абсолютно нові суспільні відносини, а також звільнити мусульманське право у ряді випадків від теологічного нальоту. Однак на ділі, Кіяс часто ставав зброєю неприхованого свавілля з боку мусульманських суддів.

Найбільше обгрунтування цього методу було виражено Абу Ханіфою і його поплічниками - ханіфіти. Найбільш негативне ставлення до Киясов висловлювали ханбаліти, а особливо шиїти, зовсім не визнавали Кіяс як дже...