керівництва суспільством. Як будь-який соціальний процес - це свідома, цілеспрямована діяльність, здійснювана через право і правові норми. Говорячи про право творчість як про явище соціальне і юридичне, не можна його обмежити лише виданням нормативних актів. Воно охоплює більш широке коло процесів: підготовка нормативного акта, виявлення потреб у правовому регулюванні тих чи інших правообразующих суспільних відносин, напрям і характер регулювання.

Існують чинники, які мають вплив на формування права і які знаходяться поза кожного окремого закону і передують йому. Є якесь джерело, що лежить поза понятійного права, як сукупність факторів, які, будучи зовнішніми, по відношенню до правової діяльності, орієнтують, не обмежуючи діяльність законодавця визначеними рамками, додають їй науковий характер. «Комплексний підхід до правотворчості потребує розвитку реальних зв'язків між різними явищами, які беруть участь у формуванні права, що здійснюють перехід від матеріальних факторів до свідомості і від нього - до правових норм,»- Вважає А. Нашіц [13, c.247]. Правотворчість - основне, початкова ланка механізму правового регулювання. Воно починається тоді, коли необхідність нововведень вже назріла і їх напрям вже визначено суспільним розвитком. На цьому етапі у процес правоутворення вступають компетентні державні органи. Згідно традиційної точки зору, правотворчість - це діяльність держави, спрямована на створення юридичних норм. Р. Лукич визначає «правотворчість як комплексну діяльність, що складається з операцій, які є різновидом розумової діяльності, і кожна з яких, виконується різноманітними способами і методами» [19, c.147]. У цьому випадку правотворчість тлумачиться як юридично неформалізована діяльність людського розуму, тому що вона так чи інакше, спрямована на створення юридичних законів. За визначенням А.С. Піголкіна правотворческий процес являє собою «порядок здійснення юридично значущих дій з підготовки, прийняття і опублікуванню нормативного акту, які процесуально оформлені, юридично опосередковані, носять офіційний характер» [14, c.187].

На підставі викладеного спробуємо дати визначення правотворчості. На мій погляд, це організаційно-оформлена діяльність держави по зведенню, закону державної волі шляхом виявлення потреб у нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин і створення відповідно до потреб нових правових норм, заміна і скасування чинних.

Будь-який процес, в тому числі, і правотворчий, протікає в певних формах і може бути розбитий на стадії / етапи /.

Становлення правової системи - це тривалий процес, який відбувається поступально, тобто через створення окремих нормативних актів. Нормативний акт - це завершальна ланка і безпосередній результат правотворчої діяльності. Відповідно, правотворчий процес є порядок послідовних операцій, в результаті яких в правову систему вливається новий елемент.

Логічно було б зробити висновок про те, що в процес правотворчості не слід включати організаційні дії, що сприяють безпосередній правовій роботі над нормативним актом. Зокрема до правотворчості не відноситься діяльність по обліку, аналізу і узагальнення пропозицій про вдосконалення законодавства, організаційні заходи щодо вдосконалення роботи правотворчих органів і т.д. Власне правотворчість - це діяльність з підготовки, обговорення, утвердженню і опублікуванню нормативних актів, що...